ПОБОЖНА
Семен та Семениха прийшли з церкви та й обідали — мачали студену кулешу у сметану. Чоловік їв, аж очі вилазили, а жінка почтиво їла. Раз-по-раз втиралася рукавом, бо чоловік кидав на неї цяточками слини. Таку мав натуру, що цьмакав і пускав слиною, як піском, у очі.
— Не можеш ту башту трохи приперти, не мож хліба ззісти…
Семен їв і не припирав башти. Трохи його жінка вколола отим словом, але він возив далі сметану з миски.
— Чмакає, як штири свини. Боже, Боже, таку маєш ґямбу нехарапутну, як у старої конини.
Семен іще мовчав. Трохи був і винен, а, по-друге, хотів добре попоїсти. Врешті встав і перехристився. Вийшов надвір, дав свиням пити і вернувся, аби лягати.
— Аді, насадивси, та й лєгає як колода, ану-ко, ци він вікаже де носа? Гниє отак кождого свєта та й неділі.
— Чьо ти собі ґудза зо мнов шукаєш? Як я то-
