Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/52

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

бі зав'єжу ґудз, то ти єго не роз'єжиш, я тобі дам ґудза!

— Я би тебе шонеділі живого кусала.

— Коби то свиня мала роги…

— Стоїт у церькві, як баран недорізаний. Инші ґазди, як ґазди; а він такий зателепаний, як колєра. Мині аж лице лупаєси за такого ґазду.

— Ото, бідна головко, та й втратю царство небесне! Нагаруйси цілий тиждень, та ще у церькові гаптах стій! Стій уже ти за мене, а я і так Божого слова віслухаю.

— Ой, вже ти слухаєш слова Божого. Одного лумера не знаєш, шо ксьондз казав на казаню. Станеш насеред церькви, як сновида. Дивиси, а очи вже пішли у стовбірь, дивиси, а рот вже розхиливси, як ворота, дивиси, а слина тече вже з рота. А я дивлюси, та й земля підо мнов горит зі встиду!

— Уступиси від мене ти, побожна, най я трохи очи прижмурю. Тобі однако молоти, а я ледви тлінний.

— Бо не стій у церькві, як слуп. Лиш ксьондз стане з книжки читати, а ти вже очи віпулиш, як цібулі. Та й махаєш головов, як конина на сонце, та й пускаєш нитки слини, як павук, такі тоненькі — лиш шо не захаркотиш у церькві. А моя мама казали, шо то нечисте закрадаєси та чоловіка на сон ломит, аби Божого слова не слухав. А коло тебе нема Бога, ой, біг-ме, нема!

— Агій на тебе, таже най твої голови дідько