З МІСТА ЙДУЧИ
Перший:
— Лишень самого полотна зо п'єтьдесєть звоїв по смерти лишилоси. Такого богатиря пошукати. Хліб стояв від десіть років немолочений — там були маєтки! А кілька сума?! Таже небіщик рік від року продавав пару волів за штириста левів. Де та сума, де ті маєтки? Та й не знати, хто тими грішми загрівси? — Прийшла смерть та й мус усе покидати!
— Бувало прийдемо до него колідувати. Віколідуєм, шо віколідуєм, а він віходит із хати та й: „Проше, братя, до хати, най вам файно подєкую за колєдку". Входимо до хати, пообсажує за стів та й каже: „Приймати мете, як є, бо як би я не одинокий, то жінка би якос прилагодила, а так най жінка з Богом спочиває на могилі, а ви вібачєйте“. Та й сам нас приймав. Бувало понакладає такі хліби, як точила, та такі білі, як з фунтової муки. А солонини як унесе, то така, як долоня завгрубшки. Такої сегодни і в різничок не видко. Горівки вже кілько було, шо би вужі мали доста.
