Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/61

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

То, бувало, п'ємо та їмо, а він просит як на весілю: „Пийте, братя, як не стане, то ще принесу, напийтеси у старого!“ То п'ємо та колідуємо старому:

…Будь же нам здоров, пане Максиме, в неділю,
В неділю рано дзелене вино сажене.
Вінчуєм тебе щєстєм, здоров'єм, в неділю,
В неділю рано дзелене вино сажене.
Чесний, велишний, а в Бога вдешний, в неділю…

— То як вже віколідуємо, а він п'є порцію до нас та й слози обтирає. „Як стара моя, каже, жила, то ви і її колєдку колідували, а тепер нема кому заколідувати та й старому сорочки віпрати. Я, каже, не знаю, у котрий кут головов ударити, де си притулити“? То, знаєте, аж нам слози станут в очах, як він зачне за свою одинокість уповідати. Так ми сиділи не раз добрих три годині у Максима. Бувало вже зберемси, а він не пускає. „Є, каже, в мене і їсти і пити, як якис казав: і хліб і до хліба — та ще забавтеси, бо безпешно, як умру, то в ці хаті не мете напиватиси. Лиш мене, каже, припорпают, а мій Тимофій все пустит — шо до цинтля. Я, каже, старий, аби брехати, а ви, молоді, мете жити та мете видіти.“ Та й, аді, так сталоси, як небіщик віщував.

Другий:

— Якос паламариха на сапаню вповідала, шо він, небіщик, не любив до коршми заходити. Лиш, каже, раз або два в рік вперізував черес, клав у „злодійку“ п'єтку та й гайда до коршми! Правда, шо не любив ходити до коршми, але вже як