пішов, то сороки й ворони пили — пив, хто не хотів! А дес по півночи вертавси додому вже добре горівчений. То, каже, усі сусіди знали, шо він іде додому. Стане, бувало, на воротях у себе та й кричит: „На сироти, на бідні запишу, а єму не дам, шо довкола мізинного палца обмотати“! Та й ішов собі на приспу. Як був п'єний, то ніколи не входив до хати, ци зима, ци літо — все на приспі спав. Та й уповідают, шо якес нечисте присилювалоси до него та мордувало на приспі. Стогне, стогне, як худобина, та й сфатитси з приспи та довкола хати біжит, біжит, та кричит: „Рабівники, злодії, шо мою працу розтєгаєте!?“ Та й, бачу, хапав дручок та обгонив ціле ґосподарство, як пес від якихос злодіїв. Дивиси, а він знов на приспі дрімає. Ого, вже за мінуту та й верещит, аж крізь вуха промикаєси: „Паршєку, а ти ж, мой, шо корову із колешні віводиш?! Та я тобі амінь зроблю!“ Та й знов літав, як несповна розуму, по тоці. То казала паламариха, шо так цілу ніч Божу ним носило та мордувало. Спит на приспі та крізь сон гукає: „Аді, аді, вже ліцітуют, вже б'ют печєтки, вже на бубень вікликают!“ Відай, воно правда, шо він із-за-мо́лоду купив собі щезника. Він і до худоби знав, таже корови у него по дійници молока давали.
Третій:
— Якос незабавки, як Максим умер, та в мене хлопец заслаб. Гадаю собі: „Таже траба якогос ліку шукати! Умре, бідний світе, та й ховай не
