тий нема… Та най би чоловікови яка примха сталася та й шуруй, бабо, попід чужі плоти. Таже діти від першої зараз би нагнали. Та й шукай, бабо, права, не знати де і з чим?
Другий:
— То вона, бачу, дала тот вексіль братови, а тепер приходит речинец платити та й дотискают. Та тепер там у хаті таке покаяніє, шо би птаха не сіла на хату. Як дізнавси, шо вексіль вже у місті, та як прилетів з міста, то й коні не розпрєгав, але влетів до хати та до жінки:
— А вексіль де? — каже.
— Ой, я дала братови.
— То в тебе брат — чоловік, ци я?
— Та, бачу, бив, бив, аж ребра поломив. Як учув, та й розум стратив.
— Клади, каже, голову на поріг, най рубаю; ти підеш сиру землю їсти, я на шибеницу, а діти жидам воду носити!
А вона, бачу, молила та просила.
— Ой, каже, чоловіче, коби я з тобов мала хоть одну дитину, а най же тобі шо станеси, та й я піду попід чужі вугли кукати?
— Меш, каже, кукати, як глуха зазуля, заки ті у гріб не зажену.
Та й лєгли отак спати, він з краю, а вона від стіни. Шогодини, бачу, вставав та бив. Кажут, шо болото зробив з жінки. А рано вона хотіла втечи, але ймив та прив'єзав та місив обцасами, як у глину. Най Бог боронит від такого!