ЗАСІДАННЯ
Радні поволі стягалися до канцелярії. Кождий, заки входив до хати, висікався у сінях, обтирав ніс полою від кожуха і долонею ще доправляв. Отак кождий ішов межи люди. „Славайсу — Навіки слава“, та й сідав на лаві, що стояла довкола хати.
Радних було вже з-половина, старші сиділи ближче до стола, а молодші трохи подальше. В куті коло печі стояли сінники один на другім, а коло них чорна бляшана банька. То був шпиталь. То як раз або два рази до року написав лікар письмо до громади, що того а того дня буде в селі, то війт кликав до себе поліціяна Тому:
— Вже, небоже, мусиш завтра прихарити канцелярію, бо, аді, прийшло письмо, шо дохторь приїде. Обшуруєш трохи підлогу, посиплеш піском, розкладеш сінники по підлозі, понакриваєш їх лентухами, поналиваєш тої смердєчої води з баньки по кутах, та й очи заткаємо. Є припіс, шо шпиталь має бути на холєру, та й мус бути!
Отак поліцай робив раз або два рази до року з канцелярії шпиталь… А як радні потім сходилися
