Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/69

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

на раду, то всі пчихали і казали: „Але бо паскудно смердит!“ Ті, що були у війську, говорили, що певно лікар робив „реперацію“ і обмертвлював, та від того так вертить у носі. А Павло Дзіньо то вже добре мався. Він все дрімав на раді. То, як радні пчихали від сопуху шпитального, то все казали:

— Павло мнєкий на голову, та ми лиш пчихаємо, а він таки спит. Траба дохтореви сказати, аби нам не обмертвлював радних, бо рада буде до нічого.

Павло не боронився, лишень глядів перестрашеними очима на радних, а лице його ставало ще чорніше, як було. Його поміркували в раді „намість дурного“ — та й всі з нього сміялися.

Тепер радні сиділи на лаві та й балакали — поволі, ліниво. Кождий сидів, як йому було ліпше і як навик. Іван Плав'юк, що сидів коло самого стола і був найстарший, схилився на черево, склав руки, як до молитви, всунув їх межи коліна та й плював, покурюючи люльку. Долоні, ніс і коліна сусідували з собою. Отак він сидів та вповідав за ярмарок.

— Дайте ми покій з такими ярмарками, як теперішні! Жиди з панами цілий світ займили. Хто продає — жид, а хто купує — пан! А люде дес-не-дес шо грубшу яку штуку продают. Телєтко, коровку — то ще, ще, але волів вже мало.

— Та бо тісно стало! А кождий собі гадає: „Куплю телєтко, прикохаю, дес трохи полови за-