парю, гарбузів кину та й, уважєєте, шос приросте на обкидок. Тісні роки настали!
— Правда, шо тісні. Дес давно то, бувало, ксьондзи гійкали нарід, аби не пив, аби не гайнував, а тепер, видите, нарід і не п'є і не гайнує, а ґрейціря рівно не видит. Гет нарід приперси, а на Великдень таки рідко котрий солонину має. Так тєжко, вам кажу, як з каміня, за той ґрейцір!
— Всьо перевеклювалоси. Таже давно і цеї худоби не було видко. Тепер худоба сама періста — тиролска, а давно була сама біла. Я ще не такий дуже давний ґазда, а по жінці взєв-єм такі білі воли, як сніг, а роги мали такі, шо в ворота не влізалиси. То, бувало, так бігли, як коні. А як їхав-єм до міста, то-м дзумбелав. Казали, шо то була венґерска худоба, як ніби за цу кажут, шо тиролска. Та й тогди була тана худоба, де-де-де-е!
— Тано продавалоси та й тано куповалоси, але ліпше було. Аді, таже то не лиш худоба инакша настала, а свині ж давно такі були? Були, видите, усілякої масти, і шерсть по них довга, і драґанисті на ногах, а теперішні самі білі і гладкі. То як станеш на свинцкі торговици, то так ними усіяно, як білим цвітом. Лиш мадзурі помежи них з черевами похожєют.
— То є, відай, усякий ґатунок. А ніби люде всі однакі? Якос був-єм у Коломиї та й дивлюси — йде якес таке, як дідько, Господи ні прости! Чорне лице гет цалком і руки. Гадаю собі: та цес аби
