Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/77

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

СВЯТИЙ ВЕЧІР

 

Синя, як пуп, сиділа на печі посеред купи дрантя і безупину била головою в стіну. На припічку сидів син бабин.

— А хоть би-м продавси, то топлива нівідки вам не дістану, а хоть би-м украв, та й імут. Сидіт на печи, обтулюйтеси в лахмітє, як можете, та й тепла чекайте. У мене малі діти та в'єнут, сарачєта, на морозі. Аді, приніс-сми вам хліб та й горівки крішку та й білу дранку, та обійдіт собі свєта по-Божому. А може ще люде вам шо внесут. Та й головов у стіни не бийте, бо нічого з них не віб'єте.

— Коли-ж бо я, сину, кількому морозови і такі студени не годна вітримати. То аж в самих кістках я мороз чую. А головов я в стіну б'ю, бо би-м на місци задеревіла, як би-м не била.

— А ноги ніц не стухают?

— Ноги, синку, як коновки, набреніли: ані їх пігнути, ані їх зібгати.

Показала ноги сині і блискучі, як скляні бервена.