Цю сторінку схвалено
Лесь лежав на землі і не рушався.
— Але піду до кременалу, на вічний кременал піду. Раз! Такого ніхто не чув та й не буде чути. Таке вістрою, шо земля здрігнеси!
І лежав і свистав завзято.
|
|
Лесиха повиносила все з хати до сусідів. На ніч лягла з дітьми спати у городі, у бур'янах. Боялася п'яного Леся, що вночі прийде. Дітям постелила мішок і накрила кожухом. Сама чипіла над ними у сердачині.
— Діти, діти, шо мемо робити? То-то-м вам постелила сегодни на увес вік! І пімрете, та слави не збудетеси! Не годна я цего за вас відмолити…
І плакала і наслухала, чи Лесь не вертає.
Небо дрижало разом зі звіздами. Одна впала з неба. Лесиха перехристилася.
