МАМИН СИНОК
Юрчикові
У суботу рано вибігла Михайлиха за поріг хати і заговорила до себе дзвінким голосом:
— Ба, не знав, де бахур подівси? Дес воно ландає, дес воно нишпорит по дворі, як курка. Ану, ци би ти єго вдержєла у хаті? Счесала би-х бахура, та й нема.
За хвилину пішла до стодоли подивитися, чи коло Михайла нема бахура.
— Ото в тебе також розум?! Не наженеш хлопца до хати, але коло себе тримаєш на студени́. Ходи, Андрійку, до хати, та дам яблуко таке червоне, шо аж!
— Не йди, дурний, бо мама бреше, мама хоче чєсати та й гулит тебе — сказав і зареготався Михайло.
— Цес чоловік, біг-ме, вістарів розум! Таже дитина отут замерзне коло тебе. Не слухай, Андрійку, дєді, бо дєдя дурний, але ходи до хати, я тебе счєшу та й дам булку та й яблуко. Ая!
— Коли ви не дасте.
— Ходи, ходи, біг-ме, дам.
