Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/95

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

да велика вчиниласи, дес по воді ворін-ворін таких пливає, шо вода чорніська. А дзвінок на горі форт дзвонит; і церькви нема, а дзвінок на горі все дзвонит…

— Дес я кричу ратунку, та й мене збудили та трохи спамнєтали.

— Дальше нічо не тємлю. Доста того, шо-м вілежєв три місіці, та й потім нічо з мене не зробилоси…

— Гуцул поклав таки церькву в Луговисках, а мене світа збавив, збавив навіки…

Далі майстер не розповідав своєї історії, бо всі знали, що потім сталося.

Врешті і не міг розповідати, бо, дійшовши до цього місця в оповіданню, клав наперед себе пляшку горілки і пив понад міру. Зато ті, що дотепер слухали його і мовчки сиділи, розбалакувалися і жалували майстра.

— То, видите, чоловік ба цеї, ба тої собі загадує, а то все Божа міць. У Бога нема, шо цес файний, а цес старий, а цес бідний, у Бога всі однакі; шо має Бог дати, то даст і найбідніщому і найбогатшому…

— Та вже воно правда, шо від Божої моци ніхто не сховаєси, але бо дес такі люди є, шо чоловіка збавлєют. Аді, гуцул поробив му якус біду, ци підсипав, ци розум зав'єзав, та й шо з чоловіка зробилоси — ніц, болото зробилоси. Та оце є, шо чоловік чоловіка так зупсує…

— Та то гуцулска віра, бодай го шлях трафив!