Цю сторінку схвалено
_003.png)
Одного чудового літнього дня ми бавились в своєму садочку.
Сонце так гріло, що навіть і по холодках почувалася духота, але се нам не шкодило зовсім. Ми були одягнені легко. За забавками ми й не помітили, як поволі небо заволіклося хмарами. Відразу блиснула блискавка, грякнув грім, і ледве встигли ми вскочити в сіни, як бризнув дощ. Краплини густо падали на землю, на сад, на траву.
Враз по рівному аж вода стала.
В сінях коло столику сидів наш дідусь Петро. Він дивився на дощ і ніби-то до себе тихо промовляв:
