старається вияви сього незадоволення замкнути в стінах власної хати, та нас поки-що не се цікавить, а тілько ясне заперечування позапартійним елєментам права критикувати УНДО. Такий політичний принцип у нас новина. Досі бачили ми його лише у большевиків і фашистів, та й то тілько там, де вони фактично панують; натомість наша провідня партія приписує собі сей монополь критики ще поки вона „здійснила найвисший ідеал нації“, ще поки в її руках поліція й суд…
Та не вважаючи на сі може дещо за рані диктаторські вправи проводу У. Н. Д. О., я, хоч не член його, таки позволю собі піддати отсю найновішу публікацію короткій… критичній аналізі. До сього рисковного почину уповажняє мене: наперед 25-літня приналежність до колишньої національно-демократичної партії (без котрої сьогодні не було-б УНДО); дальше деякі теоретичні студії і скромний практичний досвід з обсягу власного й чужого національного життя; а вкінці — старосвітське, сьогодні немодне переконання, що без обєктивної сторонньої критики неможлива субєктивна самокритика, хиба… самохвальба.
Буде се, як зазначено саме, коротка аналіза змісту брошури. Не тому ко-
