блена у відчиті, про У. П. Р., я був обовязаний умотивувати доволі неґативну характеристику її політики. Я покористувався нововиданою брошурою про „Народний Зїзд“ УНДО і написав в „Н. З.“ низку критичних заміток до поданих там рефератів й видав їх окремою відбиткою. Може тепер, думав я собі, оба згадані орґани, боронячи політики своєї партії зволять повернути до свойого… морального обовязку — вже не давати мені сатисфакцію за очевидну тяжка кривду, а просто поінформувати своїх читачів, як то вправди було і за що саме оплюгавлено мене. Та ні, даремна надія: до мовчанки про відчит прилучилася мовчанка про „Нашу чільну партію у власному зеркалі“.
13. Замість річевої дискусії на теми порушені мною в обох брошурах, скористало „Діло“ з конфлікту між „Н. З.“ і гетьманцями (з причин, що не мали нічогісенько спільного з варшавським відчитом), та дало у себе місце пристрастній статті п. Липинського проти „Н. З.“ і мене за фіктивне поборювання його ідеольоґії.
14. Моя відповідь п. Л-ому появилася скоро потім у „Н. 3.“, одначе „Діло“ знов не вважало потрібним хочби поінформувати своїх читачів, що його новий союзник одержав якусь відповідь від мене.
15. Що-тілько як В. Залозецький виступив в „Українськім Голосі“ з рекордовим в українській публіцистиці пасквілем на мене (про нього низше) то зараз і в „Ділі“ (24—26. IX.) і в „Н. Ч.“ ((9. Х.) знайшлося місце, в першім на повний передрук з коментарем, у другім на довший, симпатичний і приперчений реферат. І щойно тепер „Діло“ одним словом згадало про вихід моїх брошур…
16. Одна частина моєї відповіди була видрукована після Залозеччини і затопила остан-
