ріжниці. Поки католицька ідеольоґія, шляхом надполітичної католицької акції, не здобуде у всіх них прихильности або пошани, поти небезпечно форсувати творення католицької політичної партії, хоч і як вона пекучо потрібна.
Повертаю востаннє до липневого допису п. В. Липинського в „Ділі“. Друга половина його присвячена — як я зазначив у відкритому листі — деяким конкретним політичним питанням українського життя у Польщі, а між ними найважнішому — проблємови автономії нашої території. З огляду на вагу справи, не можу пройти мовчанкою біля того, що з сього приводу п. Липинський написав про „Нову Зорю“ й мене.
Пішло з того, що йому не подобалася моя характеристика УНДО. Я писав був, що програма тієї партії з певними виїмками (прим., в земельній справі) доволі можлива, натомість політична тактика її провідників переважно фатальна (див. „Наша чільна партія у власному зеркалі“, ст. 28); п. Липинський мабуть і в сім доглянув злочинне поборювання його ідеольоґії, коли в будь-що-будь ундівськім орґані моїй, як він пише, „лібе-
