зицію[1] проти Переяславської угоди й обмежити ся до береження дотеперішнього становища української церкви. Найважнїйші основи його були: 1) безпосереднїй контакт української церкви з царгородським патріархом (отже незалежність від московського патріярхату), 2) незайманість її внутрішнього устрою (головно виборности єпископів і митрополитів), 3) суверенні права на її дотеперішнїй области. Одначе обидві угоди, полїтична й церковна, недовго могли удержати ся, чи пак нарушило їх московське правительство. Українські повстання проти Московщини скінчили ся відомим подїлом країни 1667 р. між Польщу й Московщину (Андрусівський договір), при чім землї по правім боцї Дніпра (окрім Київа) припали Польщі. Ся полїтична недоля Українцїв стала також фатальною для української церкви. В 1685 р. перервала ся безпосередня звязь межи Київом і Царгородом і українського митрополита підчинено московському патріярхови. Ся залежність зміцнила ся тим більше, що московський патріярхат упав жертвою реформ Петра Великого та зробив місце „Найсвятїйшому Синодови“. З сею хвилею зникла автономія української церкви. Переносячи українське духовенство на північ і московське на полудне, найшла Росія найуспішнїйший спосіб знищити найважнїйші обрядові й язикові окремішности української церкви тай усунути з неї національного духа. Ся церковна полїтика триває до нинїшнього дня, хоч нецїлком осягнула свою цїль. Дух сепаратизму, опертий на традиціях світлої минув-
- ↑ Про сю опозицію духовенства й частини війська писав апостольський нунцій П. Відонї з Варшави дня 3 марта 1654: „Минулого тижня наспіла вістка, що Хмельницький з козаками та своїми прихильниками присягли на вірність великому московському князеви…, та їх священики не хотїли зложити подібної присяги. Потім зайшло таке, що й більша частина тих самих козаків з деякими полководцями зробили подібне й заявили ся противниками умови Хмельницького“ (Ватиканський архив). Пять лїт пізнїйше, коли й українське духовенство мусїло погодити ся з долею, вразила дуже неприємно відомого хорватського апостола панславізму, священика Юрія Крижанича, в часї його подорожі по Московщинї, велика ненависть, яку завважав він серед українського православного духовенства проти Москалїв; він радив російському правительству гостро поборювати українського духа.
