женню все-таки було-б кориснїйшим зближеннє до Риму. Так являєть ся XVIII вік добою майже неподїльного панування унїї в українських землях на правім боцї Днїпра. Та на нещастє мали в Польщі згадані вже прінціпи в трактованню української церкви все ще своє значіннє. Правно-полїтичне становище унїятів супроти держави і становище греко-католицького духовенства супроти латинського клиру не полїпшило ся нї трошки, але навіть погіршило ся під деяким оглядом. Наслїдком того був рівень освіти духовенства низший, нїж у цвітучій добі українського зреформованого православя в XVII столїттю. Такий стан тривав аж до упадку польської державности. Як можна було сподївати ся, виступили яскраво наслїдки довголїтнього понижування й угнїтання української унїятської церкви в Польщі, тим більше, що Поляки навіть по подїлах своєї держави не хотіли занехати свого дотеперішнього поступовання супротив унїї, противно — сподївали ся, що наслїдком полїтики російського правительства винищування унїї значно більша частина греко-католиків перейде на латинський обряд нїж на православє. Бо-ж се доказаний факт, що до успіху жорстокого навертання греко-католицьких Українцїв у Росії при кінцї XVIII та з початку XIX столїття причинило ся в високім ступнї польське духовенство під своїм архиепископом Сєстшенцевичем. Чи-ж дивниця, що унїятська українська церква, позбавлена всякої полїтичної підпори, протягом кількох десятилїть упала жертвою російської державної церкви, в котрій знаходила ся вже зрештою значна частина українського народу. Численні останки унїятів і сильні симпатії до унїї не зникли одначе до нинїшнього дня.
Тільки в Галичинї, що дістала ся до Австрії, цїнило австрійське правнтельство унїю, як треба, й підперло її так, що вона могла зацвісти в короткім часї й видати гарні плоди, хоч усе ще мали силу перейняті по давнїй Польщі пересуди й міри супротив унїї та навіть здобули деяку перевагу, витискаючи поволї австрійську державну ідею з Га-
