личини. Одначе вони вже не мають сили, бодай доки не повалено прінціпів теперішньої полїтичної системи, наробити стільки шкоди католицькій ідеї, як мала ся справа в инших частинах України. Противно, треба сподївати ся, що справедливе трактованнє галицької унїятської церкви зробить її видатним розсадником ідеї унії на Сходї. Вартість церковної унії в боротьбі з російською перемогою найлїпше навчило ся цїнити саме російське правительство, бо не терпить греко-католицького віроісповідання та стараєть ся підкопати його навіть поза границею Росії. І хоч Европа присвятила стільки уваги російському трактованню греко-католицької церкви в Галичинї в часї інвазії 1914—15 рр., Росія знає, що й чому вона робить. Ab hoste discite! (Вчіть ся від ворога!).
На окрему коротку згадку заслугує римо-католицька церква (латинський обряд) в українських землях. Уже підчеркнено, що ще в часах державної незалежности України католицька церква тїшила ся вільним вступом і свободою виконування свого обряду. Не тільки були там католицькі громади, церкви й монастирі, але також зорґанїзовані церковні провінції з власними епископами. Отже треба підчеркнути, що вже перед здобуттєм українських земель Польщею були в них добрі задатки української церкви латинського обряду. Навіть треба прийняти, що при дальшім істнованню полїтичної самостійности України була-б діждала ся щойно названа церква особливого розцвіту, може навіть була-б осягнула з часом перевагу. Полїтичний занепад України мав також під сим оглядом фатальні наслїдки. З легко зрозумілих причин зідентифіковано католицтво з полїтичним пануваннєм і національним гнетом. Практичне життє дало сьому поглядови безлїч доказів, що приналежні до римо-католицького
