віроісповідання, чи вони Українцї з роду, чи захожі чужинцї — Нїмцї, Італїйцї, Мадяри, — стали національносвідомими Поляками або бодай були знарядом національної польської полїтики супротив Українцїв. Так положено запору на шляху поступу римо-католицької церкви на Схід. Не зважаючи на те, числить римо-католицька церква в українських землях коло 2 мілїони душ українського походження й мови; неукраїнські віроісповідники сеї церкви творять значну меншість. Якби се віроісповіданнє стратило на будуще польський національно-полїтичний характер, неоправданий нї фактично нї історично, то воно зараз могло-б прийняти свою давно перервану ролю й успішно її продовжати. Бо-ж се одна з найвизначнїйших прикмет римо-католицької церкви, що вона, не тратячи своєї чудової одноцїльности, все приноровляєть ся до етноґрафічних обставин, тим більше до народньої мови. Може одиноку виїмку під сим оглядом практикуєть ся на шкоду католицизму в українських і сусїднїх білоруських околицях, де дотичні народнї мови прогнано з костела, щоб тим лекше дальше плекати й поширювати безглузду думку про ідентичність католицтва з польськістю для деяких національно-полїтичних цїлей.[1] Литовцї змогли вже вибороти деяке признаннє для своєї рідної мови. Реформа в сїм напрямі на українських землях стала вже необхідною в інтересї католицької церкви.
- ↑ Прінціпи польської церковної полїтики цїлком подібні до прінціпів російської церковної полїтики; одна й друга руководять ся виключно національно й державно-полїтичними міркуваннями. Як Москалї твердо держать ся прінціпу: все, що православне, се московське, або мусить стати московським, а що не є московським, можна так само змосковщити; — так і Поляки заявляють: усе, що римо-католицьке, се польське й не може бути инакшим, инші віроісповідання повинні бути так само добре польськими. З сеї причини обидва буцїм-то вороги годять ся в своїй неприхильности до церковної унїї на українськім (і білоруськім) ґрунтї, який уважають спільною експанзійною областю й де вони зовсїм природно попадають час до часу в конфлїкт з собою; бо церковна унїя сприяє національній і культурній самостійности й забезпечує її перед денаціоналїзаційними змаганнями зі Сходу й Заходу. Невтральний погляд про се можна знайти у Аврелїя Пальмієрі О. С. А. (Російська церква, Фльоренція, 1908).
