римська держава щораз більше хилила ся до упадку і поза нею почали творити ся на сходї щораз численнїйші христіянські держави, скінчила ся також і дотеперішня одноцїльність грецької церкви. Від сього часу був тільки ряд національних державних церков, а верховна влада царгородського патріарха ставала щораз більше обмеженою, а властиво більше теоретичною. Сей процес удержавлення чи націоналїзації східної церкви в дечім подібний до загальної долї західного протестантизму. В нинїшнїх обставинах не має нї православна нї протестантська церква жадної надії здобути таке становище, котре хочби в найбільшім віддаленню було- б подібне до становища римо-католицької церкви. Тому не може бути нїякої мови про одну греко-католицьку церкву, тільки про ріжні національні, чи там державні церкви.
Нинїшня російська церква — се така сама державна церква, як румунська, болгарська, сербська, грецька й т. д. (Досить незалежна східна церква в Европі — то тільки сербська церква в Угорщинї, чи там у Славонїї). Як сучасна російська держава є відносно новотвором (від Петра Великого), так і нинїшня російська церква не старша щодо своєї орґанїзації й свого духа. Найвищу церковну владу в Росії „Найсвятїйший Синод“ основано щойно 1721 р. та зроблено з нього з його напів-світським характером звичайний державний орґан. Отже одність російської церкви так само така сильна й непереможна, як міцна й непохитна теперішня російська держава. З розторощеннєм останньої розпадеть ся в пух і порох також російська синодальна церква, а церковне життє на землях, які тепер під пануваннєм Москалїв, приладить ся до нових полїтичних обставин. Се станеть ся тим більше тодї, коли новий лад матиме на оцї історичні й етноґрафічні відносини з часу перед утвореннєм новочасної російської держави. Російська церква мусить розпасти ся так само, як російська держава, на свої первісні й природні складові части.
Між тими природними складовими частями має українська церква окреме значіннє.
