Українська і московська православна церква в історії.
Початок й історичний осередок церковно - релїґійного життя Східної Европи був на Українї, у Київі. Становище старої української церкви між иншими церквами на Сходї було довший час особливе. Передовсїм треба пригадати, що стара українська церква з своїми митрополитами в Київі визволила ся у перше зпід безпосереднього впливу Царгороду саме тодї, коли патріярх Керуларій зірвав з Римом; наслїдком того Київ зоставав ся ще пів столїття довше в ненарушенім звязку з Римом. Саме в часи розриву перший раз київського митрополита вибрало священство, а не іменував патріярх. І пізнїйше, коли українська церква пішла за прикладом Царгороду, була її залежність від останньої більше або менше слаба.
Українська церква вміла також удержати, чи радше здобути, свою волю супроти держави. Вона не дала знизити себе до ролї державної церкви, а саме тому, що Київ уже в XII столїттю перестав бути столицею й осередком полїтичного життя у східній Европі.
З переходом від експанзивного до інтензивного полїтичного життя розпала ся, як відомо, територія колишньої української держави Володимира Великого на окремі собі обопільно неприхильні державні орґанїзми, приладнані до ґеоґрафічних і етноґрафічних відносин, — на державу українську і московську,[1] які старали ся поширити свої впливи також на високо поважаний осередок церковного життя, на Київ, і через те попали в завзяте супірництво. Українцї зразу взяли верх; московські князї не встигли відтягнути Київа зпід полїтичного впливу українських су-
- ↑ Доцїльно вживаю сих термінів, витворених у пізнїйших часах; істоти річи через те не нарушуєть ся (Пор. мою розвідку "Die weltpolitische Bedentung Galiziens" (Світове полїтичне значіннє Галичини) в видавництві "Welkultur und Weitpolitik, Oesterreichische Folge I).
