поїла б їх всіх, — і саму матір їх; та иноді події різко одхиляють заміри в бік з прямого шляху. Вона була так близько, що змогла-б, коли-б уміла, перелічити маленьких подорожників, як ось вітер доніс до неї щось таке, що примусило її спинитись і проповзти кілька кроків. Коли повіяв знову вітер, вона пустилася тікати, не озираючись і намагаючись непомітно зникнути.
І неминучу небезпеку, безсумнівну смерть, було одхилено невидимою силою, про котру навіть чутливе матернє серце дикої качки не уявляло.
Крихотки, коливаючись, ішли слідком за матіррю, котра поспішно вела їх чистим полем.
На щастя, довга затока озера була ось-ось уже, треба було тільки перейти стежку.
Вона радісно попрямувала туди, кричучи: — „ходіть, ходіть, мої любі!“
Але ж — горе! Се була справа людських рук і звалася „проїздним шляхом".
_011.png)
По обидва його боки лежали два глибоких безмежних рівчаки, котрі люди звуть коліями. В один з них і впало четверо її каченят. П'ятеро
