| Проф. Ф. З. Омельченко. |
Рідко кому з наших учених щастить життя, рідко до кого воно буває ласкаве, одкриваючи рівний, великий, битий шлях до науки; частіш доводиться йти тернистими стежками, вибоїстадом, серед злиднів та різних життьових турбот, що розпорошують сили на дрібниці та одтягають їх од безпосереднього основного наукового інтересу.
Але чи можна уявити собі примхливіше сплетіння умов, ніж ті, за яких жив та працював Федір Захарович?!
Життя його — це чудова ілюстрація недоладньої російської обстанови для наукової діяльности, коли наука не годує й вчений мусить вишукувати сторонніх засобів, щоб існувати, щоб разом із тим не згасити в собі й потягу до наукової праці, коли він мусить за свої власні трудові злиденні гроші набувати собі й „знаряддя свого виробництва“ — книжки, журнали, ба навіть власну лабораторію…
Виходень з „низів“, син селянсько-міщанських верств, Ф. З. з раннього дитинства зазнав гіркоти життя.
Батько його — колезький реєстратор — невеличкий службовець у провінціяльному місті (Кролівець на Чернігівщині), обтяжений великою родиною, ледві-ледві на хліб заробляв.
Злидні, родинні непорозуміння через недостатки, безпросвітна будучина — ось що оточувало його.
Але лихо безпорадне не зародило в шляхетній природі дитини жадоби до зиску, пристрасти до матеріяльних розкошів, як це частенько буває: на доброму ґрунті це, здавалося-б, несприятливе оточення вирощувало нестриману повабу до знаннів, до науки.
Батько напружив усенькі сили, щоб дати освіту своїм дітям — і старший брат Федора Захаровича вже вступив до гімназії, але здоров'я батькове не витримало й він помер, лишивши на руках своєї дружини трьох маленьких хлопчиків.
Це безрадісніше життя обвалилося на бідолашних.
Наблизивсь час, коли треба було починати науку й Ф. З.
Мати, щоб знайти засоби до існування й якось одкрити дітям шлях до освіти, переїздить до м. Глухова на Чернігівщині й тримає в себе столовників, учнів місцевої прогімназії.
