Отверта, щира, широка натура Ф. З., його різнобічна освіта й глибокі наукові знання, як-найкраще відповідали положенню його, як керівника тих, котрі шукають порад, вказівок і навчання, що-до методики наукової праці.
Досить сказати, що протягом 10 — 12 років під керівництвом Ф. З. вийшло до 40 дисертацій.
Рідко коли лабораторії або клініки випустили за такий строк стільки праць.
Працюючи в туманному сірому Петербурзі, Ф. З. був міцно звязаний з своєю рідною країною, і йому вже давно було на думці повернутися до Київа. І тут, звільнившися від обов'язкової служби, цілком віддатися, своїй любій мікробіології, що до неї інтерес його визначивсь ще за його студентських років.
Усе своє життя, нехай де він був, де тільки служив, він копійки одривав од свого мізерного заробітку й набував мікроскопи, термостати, мікротоми й т. ин. науково-лабораторне майно, аж поки виріс цілий інститут в його власному помешканні.
Така людина, як Ф. З., що завсіди працює, хоче все мати коло себе і в ім'я цього він обмежує свій стіл і свій одяг.
Справді, що може бути для вченого-експериментатора дорожче за лабораторію?
Це — його життя.
Збираючи свою лабораторію, Ф. З. гадав перевезти все до Київа.
Тільки в червні місяці року 1918 пощастило йому повернутися на Україну з своєю лабораторією.
Це остання його подорож.
I не відпочити від безладдя, біганини й турбот життя судилося йому тут за глибокою науковою працею в його власній лабораторії: умови життя так склалися, що йому знову довелося зробитися службовцем, оскільки у нас наука ще не годує, не зодягає й не зогріває. Знову він примушений був розпорошувати свої сили, щоб заробляти на хліб.
I ось ми бачимо, що від 30 липня він знову на службі, на посаді керівника хімічно-бактеріологічного відділу Клінічного Військового Шпиталю, де він через деякий час був і за головного лікаря.
Року 1920 Ф. З. призначено на завідувача 1-ої Округової Санітарно-бактеріологічної лабораторії.
I це була остання посада, що він опосідав у війську.
20 серпня року 1921 його звільнено з війська за демобілізацією.
Аж тепер нарешті могло початися те життя, про яке він мріяв з молодих років, одколи закінчив університет. Свою лабораторію-інститут він подарував Українському Науковому Товариству й тут почав свою працю.
Р. 1921, коли Українське Наукове Товариство зіллялося з Українською Академією Наук, то й інститут Ф. З. Омельченка перейшов до Академії.
