цілують… Нема сумніву, що вони обоє волілиб умерти, ніж се зробити. Або візьміть миш і вложіть її, наприклад, людській жінці за пазуху… Го, го! Слово, чести даю, що жінка з жаху миттю вмерлаб! Ось і маєте! Деж тут tertium comparation, де льоґіка, де сенс? О, ви, люди! Бодай ви здорові були з вашим розумом, із вашим вихованнєм і з вашим розуміннєм краси й естетики!
Мушу тут застерегтися проти можливого підозріння, буцімто я хотівби висловитися з якимнебудь притиком про тілесну подобу присутних тут наших ближніх, котів, мишей і жаб. Та всетаки зі становища нашого звіринного смаку, як також, із точки погляду доцільносте життя матери природи треба сказати, що сі створіння, особливо жаби й миші, не можуть рівнятися своєю подобою з величиною поставою наших достойних круторогих панів Волинських. Значить, хоч ми, звірі, не студіюємо Гомера так, як люди, та проте ми його ліпше відчуваємо й розуміємо, ніж вони. Люди віддалилися від матери природи й через те їх вихованнє, їх розум, їхнє почуваннє краси — се незглибима яма суперечностей, недоречностей, непослідовностей і смішностей.
Наслідком такого замотання й помішання почувань і понять панує між людьми під кожним оглядом повне безладдє. От візьмім, наприклад, ось яке явище: мати природа визна-
