ських глибин, не могли з лучбово-здоровляних причин узяти участи в великому звіринному зборі. Ось чому носогори й гіпопотами були звірями, що змалювали своїми дивовижньо-глибокими басами знаменито всю загадочно дивну западню морського дна.
Незабутню глибину вражіння викликав звіринний хор, коли співав з другої зворотки місце »Сонцю радієм«.
Але деякі круки міркували, що навіть пісня до сонця не може обійтися без них і вмішали в сьому місці до гимну своє понуре »кра-кра!« Сей поганий роззвук дуже розлютив царя Лева й по його наказу соколи присилували круків до мовчання словами:
«Стулите ві, чорні круки, свої розкракані дзьоби?«
Ріжнородне багаство чудових соняшних мельодій дійшло до найвищої точки. Кожде створіннє співало в честь сонця иншу пісню, відповідно до своєї життєвої сили, до глибини й ширини своїх переживань і до снаги малювати всі відтіні свойого чуття одушевленими звуками. Та проте яка божеська гармонія в тій позірній безгармонійності! Яка подиву гідна єдність у великій ріжноманітності! Може перший раз тоді почувалося, що в вирі окремих стежок природи єсть один основний шлях, у невідомих тайних нетрах міліонів і міліонів серць одно серце бється, у мільярдах і міліяр-
