Перші слова третьої зворотки, себто »Мамо природо« були величнім сольом діріґента слона. Здавалося, що в його могутнім голосі пробивалася молитва ще первісних стихій природи, котрі серед титанічної боротьби щойно оживилися першим блиском свідомости життя і в почутті своєї сили та одночасної безрадности неначе тулилися до природи, як діточки до грудей матери. За слонем почали другі створіння повторювати його мельодію шляхом фуґи, яка пробігла нескінчене число звіринних грудей, щоб опісля злитися у стихійно могутній акорд, замкнутий словами:
Всім нам дай силу
Неодолілу
У боротьбі.
Драматична сила всемогутнього царства звіринних тонів досягла тут небувалої висоти. Почувалося, що тут серед страшенного ломоту, реву та стогонів розвалюється понура тюрма світу: гори валяться на гори, тріскають одвічні гранітні підвалини, розриваються чорні хмари, стрічаються в жахливому зударі розхвильовані океани та безмірними струями води, пари і мраки заливають землю, закривають високі гори і бють раз-у-раз потворними бурунами об склепіннє небес. Усе суне, все летить і скочується в чорні челюсти чим раз то свіжих безодень. А серед осліпливого блискан-
