формі. Отже перше: звір їсть слабше створіннє тільки тоді, коли зголодніє. Людина вбиває людину не для заспокоєння свого голоду, тільки на те, щоби втихомирити свою ненажерну жадобу низького самолюбства, свої поривання кровожадного нищення й виповнити свою душевну порожнечу, яка може сміло мірятися з порожнечею всесвіту. Друге: звірі вбивають себе зубами й пазурями, так як закон природи велить. Люди нищать себе, як останні труси, а саме: колами, ножами, крісовими й гарматніми кулями, затроюють собі воздух, топлять себе у воді і в ріках кроки. Третє: Звірі знають добре, хто хоче їх пожерти, а хто ні, хто їм брат, а хто їм сват, а хто їм ворог. З тієї причини в життєвій боротьбі легче звіреві забезпечитися від нападу. Коли, наприклад, ведмідь хоче зїсти оленя, то олень уже здалека се знає, бо вичитує з очей, з цілої постави ведмедя ось яку щиру, правдиву, нелукаву думку: »Ти, мой, утікай, бо я тебе зїм.«
Инакше, о цілком инакше мається діло з людьми. Майже нема чоловіка, який був би певний і безпечний перед другими людьми. Він не знає, чи його найблищий приятель, ба навіть, чи його власна жінка не ошукає, не зрадить його та не вбє йому душі й тіла. Коли, наприклад, двох вовків зустрінеться в лісі, то ні один із них не має причини бентежитися, боятися і трівожитися, бо один вовк дуже добре
