Перейти до вмісту

Сторінка:Тутковський. Узбережжя ріки Уборти. 1925.djvu/121

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

і 1804 року подають у невиразній формі Ладовський (№ 81, т. I, стор. 114) і Клюк № 80, т. II, стор. 55). — У книзі Осовського (1867 р.) наводяться відомості, що автор зібрав через розпитування різних людей, про різні мінерали цієї місцевости (ці відомості про гору Золотуху дано далі, § 299); про саме-ж село Сущани автор подає такі звістки (що засновані на переказах і цілком не відповідають дійсності): „Знамените є у межах кристалічної области, в північний її смузі, збудування невеличкої гори в Овруцькому повіті, поблизу берега ріки Уборти, біля села Сущанів, на шляху до містечка Олевська; в ній, серед пісків, що переважають, знаходяться кварцові, креміневі, гранітові, порфірові і инших порід відламки і кусні, а також різнорідні скам'янілості, а саме кусні дерева, в'язи риб, м'якуни і багато черепашок; нижче їх знаходжено цілі верстви міцного черепашкового вапняка, що складається майже з самісіньких тільки черепашок, що зліплені морським мулом у суцільну тверду масу; в цій самій горі, але ближче до ріки, знаходжено нерідко кістки мамута та инших звірів-велетнів передпотопового світу; випадки знахідок там цих велетенських кісток нерідкі і безсумнівні; на жаль, зрештою, досі нікому не пощастило науково визначити, до якого роду животин належать ці кістки“ (№ 83, стор. 297-298). — Року 1871 той самий автор-дилетант (що ніколи на цих місцях сам не бував) зараховує село Сущани „до місць розвитку поверху чорнобурих лупаків з виразним нахилом верстов“ (№ 34, стор. 7); в дійсності нічого подібного тут нема. — Року 1877 (через 156 років після Ржончинського) гірський кришталь біля Сущан знову був „відкритий“ Бродовичем (№ 5, стор. 276).

На московській художньо-промисловій виставі 1882 року були виставлені, між иншим, два зразки „кварцита“ з Сущанів, що їх доставив колектор Ставровський з увагою, наче „кварцити підлягають гранітам і трапляються у виді окремих куснів і скиб у величезній кількості“ (№ 22, стор. 19, під № 26); це теж не відповідає дійсності. — Року 1887 Забелин повторює відомості Осовського, який наче „відкрив“ біля Сущанів родовище гірського кришталю“ (№ 10, стор. 70). — На геологічній мапі Росії геологічного комітету (1892 р.) зазначено біля Сущанів граніт, а на захід і на схід від ріки Уборти — значні площі розповсюдження Овруцького пісковика (№ 20), що цілком суперечить дійсності. На міжнародній геологічній мапі Европи (№ 75) тут зазначені вже менші площі розповсюдження Овруцького пісковика (при тому із знаком запитання і під якимись льодовиковими покладами), але усе-ж на захід від села Сущанів, поруч з гранітом, зазначено островок Овруцького пісковика, що в дійсності не існує. — Року 1897 Толмачов на підставі цих неправильних даних згадує біля Сущанів „малинові пісковики-кварцити“ (№ 44, стор. 98). — На мапі геологічного комітету 1915 р. (№ 21) вже зазначені тут тільки граніти, мабуть унаслідок моїх оголошених 1902 і 1905 років коротких повідомлень (№ 48, стор. 370, 425, 430; № 51, стор. 9-10).