1059
1060
Украінська муза
|
А ранок стрівав їх холодним дощем, |
Пекло, здавалось, було в ту годину…
Грім божевільний стогнав і ревів,
Блискавок стріли літали без впину,
Весь небозвід то палав, то чорнів.
Буря пройшла, і я з жахом питаю:
Що-ж то зробилось з коханого краю?
Певно руїну та буря зробила?..
Кажуть: „Вербу десь розбиту добила“.
Думко! коли і тебе виливав
В слово холоднеє, в пісню свою.
Пекло таке ж я в душі своїй маю —
Спалює всю воно душу мою…
Думко! остужена словом людським, —
Пісне! що зробиш ти в краї моїм?
Може й ти вдариш в вербу недобиту,
В ту, що жила, не радіючи світу?!
В болотах жаби рай знайшли
І там плодились і згнивали,
А десь над ними клекотали
В повітрі чистому орли.
І туркіт жаб, і смрад гнилий
До їх добою піднімались,
І до болот орли спускались,
І виливали гнів палкий.
Та жаби, всі в сітках турбот,
На клект орлячий не вважали,
Жили, плодились і згнивали
В багні смердячому болот.
І повні скорбного чуття,
Орли за хмарами літали
І ситих жаб уже не звали
З болот до вищого життя.
Искра.
Вона б ще жевріти могла,
Та більше жевріть не схотіла, —
Ураз всю міць свою взяла,
Всю ніч осяяла і — стліла…
Погасла искронька мала,
Рожеве світло більш не ллється…
І жалко сяйва і тепла,
І ніч темнішою здається…
Дарма! лишивсь од тебе слід…
Забьє бенкет колись горою,
І на йому згадає світ
Про ніч, осяяну тобою!
Ой, не сійтесь, сніги, ой, не сійтесь, рясні,
Не губіть ви останньої слави:
Гріє здалека землю усмішка весни,
Пробиваються проліски, трави.
Не злякать вам нікого, холодні сніги,
Бо ростопе вас сонце блискуче,
І нечуваний сміх залуна навкруги,
Як тікати ви будете в кручі.
Ой, не сійтесь, сніги, ой, не сійтесь, рясні,
Згиньте в темній безодні на віки!
Хоча пізно, а все ж діждемось ми весни, —
Свята волі, і світла, і втіхи.
|
Конвалія.
|
