1061
1062
Олесь
|
Бо по-над нею не віти гойдались — |
Сміються, плачуть соловьї
І бьють піснями в груди:
„Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в цей час вам рада.
На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмень власної душі
Улий в шумляче море.
Лови летючу мить життя,
Чаруйсь, хмілій, впивайся
І серед мрій, і забуття
В роскошах закохайся.
Поглянь: уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.
Одбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби пьяні.
Як искра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! життя — єдина мить,
Для смерти ж — вічність ціла.
Чому ж стоїш без руху ти,
Коли весь світ співає?
Налагодь струни золоті, —
Бенкет весна справляє —
І сміло йди під дзвін чарок
З огнем, з піснями в гості,
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млости.
Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.
І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас боги скупі,
Над нас глухі й нечулі…“
|
|
І бьють піснями в груди:
„Цілуй, цілуй, цілуй її:
Знов молодість не буде“.
|
Хвиля.
|
