Сторінка:Украінська Муза (Випуск 11).pdf/13

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1065

1066

Олесь


 Шепче хвиля: „Буйний вітре!“
 Шепче хвиля: „Смілий вітре!
 Я була давно твоєю
 І зостануся по вік“.
Вітер тихне, вітер мліє,
Хоче хвилю взять в обійми,
Хвиля ж вже пірнула в воду
І сміється десь в воді.
 Стогне ясень над водою,
 Стогнуть лози, гублють сльози,
 Вьянуть квіти, плаче вітер,
 Хвиля ж знов шутку є з кимсь.



Зімою.

Дивилося сонце на срібнії віти,
Всміхалося їм, і вони не змогли
Усмішки блискучого сонця стерпіти
І танути в млості якійсь почали...
 І срібло ростало... І бачили віти,
Як капали сльози по одній із їх,
Як сонце сміялось і сяло в блакиті...
О, сонце! нащо ти всміхалось до їх?!



* * *

Хто нам казати не давав
В ту ніч весни слова признання,
Коли над нами місяць сяв,
Коли без впину щебетав
Всю ніч співець кохання?..
 Хто нас мовчати заставляв?..
Хіба ж тебе я не любив
Чистіш і більш, ніж люблять люди?
Хіба ж сказать я б не зумів,
Який огонь в міні горів
І як палив він груди?..
 Чому ж сказати я не смів?..
Мовчала ти, мовчав і я...
Не будучина нас жахала:
Нас не змогло б злякать життя,—
Мод кипучі почуття
І смерть собою б не злякала.
 Чому ж мовчали—ти і я?..
О, правда, знали ми в ту мить,
Кому сміється ніч і сяє,
Про віщо листя шелестить,
Для кого спів в саду дзвенить,
Чому добою вій стихає...
 Чому мовчали ми в ту мить?..
Хто нам тоді уста скував?..
Нема одмови на питання...
Коли б же час той знов настав,
Тепер би я вже не мовчав,
Усе б казав я про кохання...
 Усе б казав, усе б казав..



* * *

Сонце на обрії, ранок встає,—
 Браття, вставайте,
 Сонце стрівайте:
 Ранок встає.
Сестри, збірайте і зносьте квітки:
 Будем співати,
 Сонце квітчати,—
 Зносьте квітки.
Браття, бандури і кобзи беріть:
 Будемо грати,
 Ранок вітати,—
 Кобзи беріть.
Сонце на обрії, ранок встає,—
 Грайте-ж, співайте.
 Сонце стрівайте...
 Ранок встає.



* * *

З журбою радість обнялась...
В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.
І бляск, і стума в той же час,
І як міні розняти їх?!
 В обіймах з радістю журба.
 Одна летить, друга спиня...
 І йде між ними боротьба,
 І дужчий хто—не знаю я...