Сторінка:Украінська Муза (Випуск 11).pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1071

1072

Украінська муза

* * *

Срібні аккорди, що з серця знялись,
Як я і поспівья їх втілю!?
Райдужні мрії, що з ними злились,
Як їх вловити зумію?!...
Ніжнії квіти, що в серці пахтять,—
Як їх відтіль позриваю?
Жемчуги сліз, що на квітах тремтять,
Як їх тобі позбіраю?!..
Втілить чуття мої в звуки, в слова
Світ увесь навіть не в волі...
Як же душа моя їх проспіва,
Частка душі світової?!..



* * *

В провалля розпачу, де плив я без весла,
Знов та прийшла, що вже не раз мене дурила,
І знов взяла мене на крила
І в синє небо понесла...
Повірив я, і знов понісся в царство див,
Хоч падав я не раз з блакітної пустелі,
І груди розбивав об скелі,
І роки з ранами ходив...
Надіє, зраднице! Окрасо днів моїх,
Ти чуєш в поклику моїм палке благаннє?!
Не одури мене в останнє,
Не дай мене другим на сміх!..
А схочеш знов мене оддать на глум людський.
То підніми мене в краї ясні й таємні
І звідти кинь в безодні темні
І об граніт мене розбий.



* * *

О, ніч чудовна і чудова!
Ще вчора сіявсь сніг рясний,—
Сьогодні ж теплінь і понова,
І проріст трав, і день ясний...
Знай,— те ж колись і з людьми буде...
Я вірю в чудо! Прийде час,—
І вільні, й рівні встануть люди
І здійснять мрії всі ураз!



* * *

Хай вона грає, танцює, співає,—
Нащо ії за веселість судить?
Хай ії пісня широко лунає,
Поки душа ії любе, бажає,
Поки їй хочеться жить.
Хай вона легко на крилах несеться,
Поки життя не приборкало їх...
Поки ще з неба їй сонце сміється,
Поки в ній серце і чує, і бьється,
Повне кохання і мрій золотих.
Хай ії молодість квітне, співає,—
Молодість в віку,— що в року весна...
Хай же весною вона і минає,
Хай же, як сонце, весняне і сяє,
Хай, як весна, вона буде й рясна.
Хвилями линуть літа молодії,—
Їх ій ніколи назад не вертать...
Хай же живе вона в полону мрії,
Хай од життя вона важко хміліє,
Поки ще келихи повні стоять!



* * *

Ти знову у мене окрилюєш мрії,
Ти знову життя наряжаєш в квітки,—
І сльози у мене нависли на вії,
І з темних могил повставали думки.
І знову лечу я до світлого краю,
Борюся за волю, людину люблю,
В піснях своїх горе людське виливаю,
Пісням своїм дуту усю оддаю.
І знову я вірю, що зникнуть тумани,
Розступиться темная ніч на землі,
І сонце ласкаве на обрії встане,
І усміхом сльози осуше ії.