Сторінка:Украінська Муза (Випуск 11).pdf/17

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

1073

1074

Олесь

Лебединій зграї.

Ви в ирій линете од сірого туману,
Од сірих днів, од суму і нудьги
На срібло чистеє спокійного лиману,
 На пишні береги.
Не жаль вам тих, що сміло гинуть по дорозі
Од пург і бурь скажених і сліпих:
Вам ирій мріється кріз сльози,
 А сонце суше їх.
І скільки вас в борні розбилось об граніти,
І скільки вас сконало серед мук,—
Але і смерть була безсила вас спинити
 І вбить ваш вільний дух.
Летіть!.. Коли-ж ви будете бенкет справляти.
Згадайте мертвих словом жалібним...
І наперед, ніж келих сповнений підняти,
 Ударте в дзвін по ним!



* * *

Нехай обдурений я сном,
Нехай осміяний без жалю,
Нехай замісць весни і раю
Осінній вітер за вікном,—
Нехай! але в душі моїй
Яка цвіла весна рожева!
Пахтіли, дихали дерева,
Літав пташечих звуків рій...
І хай розвіялися сни,
Хай ті ж і сум, і жаль, і муки,
Але я й досі чую звуки
Моєї дивної весни.
Минув бенкет... але дзвенять
Ще голоси, столи накриті,
Десь гасне сміх, і недопиті
Рядами келихи стоять...



* * *

Хтось ударив без жалю по серці моїм,
І схопилося серце огнем золотим...
І посипались искри ясні,
І в дзвінкі обернулись пісні.
Йшли літа... і самотність з літами росла,
І круг мене все більше темнішала мла...
І в знесиллі вмирали в тій млі
Ясно злотнії искри мої.
Погасло з літами і серце сумне...
Та прийшла ти і вдарила в серце мене,—
І летіли знов искри ясні,
І в дзвінкі обертались пісні.



* * *

Того, що любе він, ти рада,
Та й я не плачу, рад і я,
Бо що міні лукава зрада,
Коли ві сні ти вся моя.
Захочу,— й ти ідеш зі мною,
Плетеш вінки міні в степах
І кажеш з ніжною журбою,
Що я тебе люблю не так.
Захочу,— й ти зі мною вмісті
Летиш на крилах мрій моїх
Кудись в краї ясні і чисті,
В краї ясних і чистих втіх.
Захочу,— й плачеш ти зі мною,
Мою розважуєш журбу,
Захочу,— й ти летиш до бою
І других звеш на боротьбу.
Ві сні мого бажання влада,
Сміюсь, шалію, радий я,
Бо що твоя лукава зрада,
Коли ві сні ти вся моя?..


3*