Сторінка:Украінська Муза (Випуск 11).pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1077

1078

Будяк


Зморилась я, знудилася, — 
 Кругом глуха пітьма...
Я плакала, молилася,
Все милого дивилася,
 А милого нема.



Дома і люди.

 (Поема)

Я — син степів, я — син країн,
Де не гремить кайданів дзвін,
Де волю богом нарекли
Орли і люди, як орли;
 Де море трав крізь сон шумить,
 Над ним орел царем летить,
 І краєвид не рвесь ніде,
 Лиш виден верхівень де-де.
Де од села і до села
Верства не десять paз лягла,
І на просторі по-меж сел
Лиш вітер, верхівень й орел.
 Я син степів, де гір нема,
 І через те гроби-дома
 Гнітять мене горами стін,
 Як вигляд крові і руїн.
На дні глибоких рівчаків,
Що йдуть у хрещик меж домів,
В яких раби землі живуть,
Які тут улицями звуть,
 Моя важніє голова:
 Тут люди вьються, як черва,
 Тут хижий голод-звір реве,
 Тут брат у брата горло рве.
За мьясо з скоту торг ведуть,
А людське даром оддають.
Бо тіла тут... немов сміття — 
Укриті ним шляхи життя...
 Дома ж холодні і німі,
 Дома — сі гори крижані — 
 Зорять байдужо на людей,
 Немов статуя без очей...
І повний жаху, повний мук
З грудей летить страждання гук,
І я силкуюсь все забуть
І сном мерця здубіть-заснуть.
 Бажаю спать... але дарма:
 І там, і тут — кругом дома,
 Все гори стін — кістки людей — 
 Зганяють сон а моїх очей.
Цеглину кожну тих домів
Цегельник потом напоїв,
А той, що стіни будував,
Своєю кровью їх зліпляв.
 Не сила муки сі знести,
 Я рвуся в поле утекти,
 А поруч все дома, дома — 
 Кінця і краю їм нема».
Замісць життя в раю степів — 
Вони наставляли домів,
Межують ними шир життя,
Живуть і родять без пуття.
 Сухі, безгруді їх жінки, — 
 Як не розквітлії квітки,
 Прибиті холодом зіми, — 
 Зживають вік серед пітьми.
І в лютий холод, і в жару
Невпинно хвору дітвору
Голодні родять — жили рвуть
І в лютих муках в землю йдуть...
 Ні вільно дихать тут, ні жить,
 На мить душею одпочить,
 Бо повно їх у тих домах,
 Немов у купинні комах.
І повно їх — і їх нема,
І кожен дом, як та тюрма,
Здається склепом камьяним,
Мерцям збудованим живим...
 Борці за волю світову
 Тюрму вбудовують нову...
 Царі землі, борці богів — 
 Рабами стали у домів!..
Ох, люди, люди!.. Чом вони
Не можуть жити, як сини
Одної матері — Землі,
Без хижих зморшків на чолі?..
 О, чом тоді, як вся Земля
 Свої їм скарби наділя — 
 За повний гною хліба шмат
 Іде з ножем на брата брат?!