Під вікном гучно вітер стогнав,
На вікні каганець догоряв,
Тіні хмурі стояли в кутках,
І у хаті повис німий жах.
Серед хати колиска висить,
Моя крихотка мовчки лежить,
Тихо пальчик маленький свій ссе
І байдуже їй все і про все.
Жовта, мов воскова машкара,
Моя пара на ліжку вмира,
Догоря її погляд мутний —
Подорожнього погляд чужий.
Ми не довго із нею жили,
Та багато тернами пройшли,
Лиш надія, що прийде наш час,
І вела, і голубила нас.
Та багато тернами шпичок,
Там ніхто не стругав стежечок:
Терен рвав нас, лилася з нас кров,
Час покою ж не йшов і не йшов.
Хоч крові в нас багато було,
Та не вічне ії джерело,
І струмок, звідки била вона,
Перервався і висох до дна.
І сю ніч, коли осінь гула,
З каганцем воювалася мла,
Вона міцно мене обняла,
На колиску очима звела.
Поцілунок, мов присок, палкий
На руці положила моїй,
Німо стіни очима пройшла
І... у хату набилася мла...
Під вікном гучно вітер стогнав,
Поцілунок ще в хаті лунав,
А вона вже лежала в труні,
Залишаючи горе міні...
