Сторінка:Украінська Муза (Випуск 11).pdf/28

1095

1096

Украінська муза

* * *

Я ходив у поле, щоб розвіять тугу,
Щоб вітрам оддати смуток і наругу,
Щоб не бачить горя, щоб не чуть ридання,
Хоч на мить забути людськії страждання.
І зустрів там волю, в нею привітався,
Та про щастя, долю в неї роспитався.
Там мене повітря свіже обнімало,
Сонечко ласкаве щиро цілувало,
І квітки барвисті в чарах милування
Лепетали стиха про красу й кохання.
Спів бренів пташиний і лунав степами,
То злітав до сонця, то котивсь ярами.
Гай, прибравшись пишно у роскішні шати,
Усміхавсь, могутній, кликав гостювати.
А в небесних хвилях соколи літали,
Про життя привільне голосно гукали...
Набіравсь я сили, упивавсь красою,
Щоб сміліш бороться в лихом та журбою.

---

* * *

Сум кругом... тільки, брате,
Ти хоч не сумуй,
А виходь з брудної хати — 
Серденько вгамуй!
 Сум отруйний душу вьялить,
 Розум забива,
 Серце крає, рве та давить,
 Кровью облива.
Сум нікчемний плодить муки,
Горя надає,
І слабіють, вьянуть руки,
Сила ростає.
 Сум лихий кує кайдани
 З навісних жалів,
 Сліпить очі, ятрить рани,
 Розбиває спів.
Сум, як шашиль, точе тіло,
І, немов у млі,
Бродять люди і безсило
Гнуться до землі...
 Кинь же чорний сум свій, брате,
 Кинь своє ниття;
 Підем щастя здобувати,
 Підем до життя!

---

Незабаром весна.

Незабаром до нас завітає весна, — 
Чи не час нам, брати, прокидаться од сна?
Незабаром пташки заспівають пісні, — 
Чи не час нам залишить плачі голосні?
Незабаром погляне блакить із-за хмар, — 
Чи не час нам упитись принадою чар?
Незабаром і сонце почне нам світить, — 
Чи не час оці сльози отруйні умить?
Незабаром укриються рястом садки,
І цвістимуть чудові, пахучі квітки.
Незабаром краса скрізь почне панувать, — 
Чи не час нам покинуть, брати, сумувать?
О, давно нам пора прокидаться, вставать,
І роскішну та любу весну зустрічать!

---

Вперед!

(З Надсона)

Вперед! Забудь свої страждання
І бурі гордій не корись!
За промінь зірки, за бажання
Невпинно, друже мій, борись!
Працюй, як маєш дужі руки,
Надію в щастя ти кохай,
І шлях до знання та науки
Яскравим світлом освіщай!
Нехай з призирством всі сміються
І докоряють без пуття,
Нехай лютують, навіть бьються:
Вони не відають життя...
Колюча стежка. Та ніколи
Не гни своєї голови.