Сторінка:Украінська Муза (Випуск 12).pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

7

1189 Ш а п о в а л 1190 Кують, співають, скелю точуть. Огні од їх угору бьють, Над ними прапори лопочуть І мрії творчії снують. По-нлд Дніпром. Думи натхненіТ, думи укохані, З серця покликані співом надії, В даль полетіли, мов птахи сполохані, Наче розвіяний цвіт конвалії... Птицею чайкою будуть кигикати Думи, зворушені лихом Вкраїни, Будуть до гурту всю братію кликати, Сіять сподіванки кращої днини... Будуть літати над бідною хатою, Будуть прихильників співом будити, І над Вкраїною, лихсм роспьятою, Будуть великими слізьми тужити... Думи натхненіТ, думи укохані, З серця покликані співом надії, По Україні, мов птахи сполохані, Вість рознесіте, що днів вже, дніє! Впаду й не трісну серед його— В житті лиш одгуком озвусь... Усі крихти натхненого запалу Вітри сумні у просторінь зметуть... І тіні забуття велике запинало На віки вічні над могилою напнуть... Шумітиме і далі бір сосновий, Ростимуть І цвістимуть дерева, 1 спів лунатиме тут колисковий, І буде мерти і цвісти оця трава. Не буду я всю велич почувати Душі людської в пісні боровій, Й не роскажу я людям біля хати Весь зміст її в розмові гуртовій. Не роскажу її натхненим словом, Не зворушу піснями зморені серця, Не викличу—о, ні! душі понову В колишнього, майбутнього співця... Ну, що-ж... не зміниться на світі Ніщо й тоді, як згасну я на вік: Щф хмарка та одна в блакиті? Щ6 в морі людскости незнаний чоловік? Шуми... шуми... шуми... о, бір сосновий! Гудіть, дуби, в розлогому яру, А ти, життя, плети міні вінок терновий, І... може я тоді ніколи вже не вмру!.. / В С0СН0Р0ПУ БОРУ. (Елегія) Діти. . Шумить і стогне по-над яром Одвічний І сумний сосновий бір... Простягся він, як та осіння хмара, Безкрайний і холодний, як Сібір. Гойдаються, скриплять каліки, Скарлючені безрадісно гілки, Й по-троху трусять цілі віки Додолу жовту кору 1 голки. Іду самотний... чую пісню Старого бору... Нелад скрізь... Шумить... гіллячка десь там трісне— Вмира без співу 1 без сліз... І я од дерева старого— Життя мого-»байдужно одірвусь... Р*олі, ошарпані діти, Мов скошені квіти, Вьянуть на сонці, вьянуть без його,- Вьянуть од голоду, Клякнуть од холоду Лютого й сліпо-страшного. Квіти, українські діти, Наші надії, смутком покриті! Довго ви будете Доленьку гудити, Довго блукати Од хати до хати Будете злидням лиш рівні, Квіти мандрівні. Оідіїііесі Ьу

Соо^іе