8
1191 Українська Муза 1192 Бідні украінскі дітиі Нікому вас пожаліти, Нікому захист вам дати, Слово спасене сказати. Наче засуджені Долею вбогою, Мовчки мандруєте Тою дорогою, Де лиш загати Світлу до хати Злом розповсюджені.. Дітки дрібненькі. Дітки огуджені, Дерева хворого Листя розвіяне, Гірко осміяне Й кинуте ворогу... Члги. (З циклю .Україно» не»*) ^їочі літні на Вкраїні, Співи чулі СОЛОВЬІНІ, Місяць, зорі, чисте небо— Зір приковують до себе! Остовпієш біля гаю. Оком кинеш геть од себе— Ах, немає йому краю! Чуєш серцем, що й не треба.. Обхопити даль блакиті, Що, прозора І глибока, Роспростерлася по світі, Сил нема в людського ока. І за межі ті безкрайні Думки навіть не сягають. ...Зорі дрібні, тихосяйні Мовчки їх перепиняють. ...Гай дубовий спить без руху, У обіймах ночі мліє, Прислухається до духу Чарівниці-конвалії, І схиляє сонні віти Через берег в срібну вод/, Наче в глиб тії блакиті, Що зійшла з небес досподу. Гілка гільці щось шепоче, Ворухнеться ненароком. Усміхнувшись в сяйві ночі, Поринає в сон глибокий... Ледві крильцями воруше Вітерець між квітоньками, Прохолоду ночі суше. Розмовляє з зіроньками. Нишком так влетить в хатинку. Полоскоче палкі груди, їх обійме на хвилинку, Спеку серденька* остуде, І сковзнеться мовчки з хати У садок між квіти й листя, Перші слізоньки хапати, Роси першії сріблисті... Двері рипнули тихенько... Гарна постать змалювалась Проти світла місяченька... Ніжна пісня заспівалась. Груди палко ворухнулись В світлі місяшної ночі, І принадно усміхнулись Вохкі устонька дівочі. Спів кохання з їх полився: Звуків-чарів срібна низка... І в обіймах міцно зплівся З парубочим співом близьким. ...Під накриттям місяченька, В світлі зоряної ночі Мліють в роскошах рученьки, В щасті серце втопнуть хоче!.. Біля логя рночі. (Одгук) ^еред вільного простору, По-над морем світло-хвильним Меж немає кругозору, Меж нема думкам свавільним! ОідШіесІ Ьу
Соо^іе
