Сторінка:Украінська Муза (Випуск 12).pdf/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

14

1203 1204 Україно Повітря блискучих царів, Я б хотів показати Іи родощі днів, їм, дітям знедолених, темних кутків, їм, орачам рідних ланів... Я б хотів їхнє серце огнем запалить Шаленого гніву на мить, Щоб в морі росплати образу втопить Всіх тих, хто на варті неправди стоїть, І хто заважає ім жить... Із гуркоту грому І блискавок слів Для вбогих незрячих братів, Я пісню могутнюю скласти б хотів Про велетнів слова, про сонця синів, Про вільних і дужих творців... Спочинь. же день стулив свої рожеві ВІТ, І ніч прийшла велична, чарівна, І кличе всіх, і вабить всіх вона В обійми снів блакитно-золотії. Спочинь же й ти, загублена в журбі, Нехай твій день барвисто закінчиться, Нехай за це найкращий сон присниться, Моя свята дружинонько, тобі. Спочинь же й ти, нехай спокою крила ь к а Муза Тебе на мрій верхівья понесуть, І захват їх тобі передадуть, І знищать сум, моя голубко мила. Спочинь, щоб знов ти підвелась ясна. Як звук пісень одваги і надії, Коли ця ніч одлине чарівна, І день коли свої роскриє ВІТ...

есна, а небо зовсім не весняне, Хмари навколо тяжкії, Ще не розцвів мій садок, а вже вьяне, ' Віти схиливши сухії. Пісня... не пісня, а стогін одчаю Рветься із серця на волю, Думам сумним не знахожу я краю, Думам про людську недолю. Темрява скрізь—і на небі, і в грудях. Темрява душу вкриває, Усміху весни не видко на людях: Наче б то весни й немає. Страшно,—невже ця негода не зникне? Сонце нове не прогляне? Серце ж у темряві жити не звикне, Серце без сонця завьяне.

ОідШгесІ Ьу