Сторінка:Украінська Муза (Випуск 12).pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

16

Фсдіг Петгушенко. Род. 1880 р. Автор ше ніде не друкував своїх поезій і на літературну ниву виступав уперше в „Українській Музі* (1908). Родився він в містечку Шостці Глухівського повіту на Чер- нигівшині в сімьі бідного робітника порохового заводу. Вчився в народній, а потім у Воздвиженській сільсько-господарській школі. Заробля на життя писарською працею. Н 0 В А Л Ь. умо, ше раз, мій ::;валю, Вдарь по дзвінкій сталі сталлю!" — „Ой, в руці вже сил нема, Застеляв очі тьма...“ „Більш захоплюй грудьми духу, Щоб окріпнути, та й бухай. Дужче бий, хай жар вьялить, Хай од болю сталь сичить,— З тої муки, з того болю Ти скуєш вінець на волю; Буде воля у вінці— Оживуть тоді й старці*... Метушаться искри, сяють І гудуть-гудуть, співають, Наче бжоли огняні... Вже. про сонце чуть ПІСНІ... А коваль кричить: „Вмираю! Більше сили вже не маю!* — На ковадлі стигне сталь. Під ковадлом—сам коваль... —„Ой, вмираю!* Та, кріз тугу, Більш с ковадла чути другу Р«ч веселу та нову: —„Ой, живу, живу, живу!* Великдень. ісля зімових мук і лиха Прочнеться в силі знов земля 1 в шати пишні, як для втіхи, Одягнуться ліси й поля. Вона, забувши чорні днини, Справлятиме Великдень свій; Аж до самих небес полине Чудовий цей ії настрій... А ти, стара понура хато, Святого дурня мужика?.. На той Великдень в нові шати ЧІя вбере тебе рука? Шкода! Роздертий дах у тебе, Одбився сум в очах вікон Й несеться високо, під небо. Страшний великий твій .... за те, що гірка хиба Ведеться не один вже вік, За те, що й досі все без хліба Великдень зустріче мужик!

  • «

доров будь, ранку, з небом синім Й живляючим вітром-свіжаком! Мов повівав янголиним, Надземним у лице крилом. Так легко, так приємно, братці, З гидких цих нетрів нам іти Вперед до любої нам праці Й до волі—давньо! мети! Ці молоти, що наші руки Тримають, легкі, наче пух... Вперед, вперед! минули муки, Набрався сили хворий дух. Ще крок—і крові й сліз безодні Великій буде вже кінець... О, куйте ж правді, вже свободній, Безсмертя золотий вінець!..

ОідШгесІ Ьу ^лООДІе