21
1217 Думитрашко 1218 Часи. ^Х.ОМ& з Яремою йдучи, 'Найшов на улиці часи; У руки їх тихенько взяв, І так знечевья промовляв: —Ну, що воно за штука, Що стукає, та й стука? Дивися, пане-бра! Оце хіба—мара! Та цока ж бо, та й цоха. Побий його морока! Нащо воно здалось, І відкіля взялось? Кому воно в пригоді? Кумедія, та й годі! Візьму, та й розібью Врагову манію! —Хомо, Хомо, дурний еси! Не бий, а лучче продаси, Бо то часи! Це теє, щоб ти, брате, знав, Що, як живіт, та півень нам, Росказус панам, Коли пора трапезувать. Коли лягать, коли вставать,. Або коли гулять. Попович наш, учений страх, Росказував, що в цих часах, Як у млинах, Або ще й більше, єсть коліс, Не знаю вже, який Тх біс Сюди заніс. Часи ці срібни, так за їх І грошики узять не гріх З панів дурних. Ходім же, .братіку Хомб, СцІ дзигарі продамб, А гроші пропьємо. П 0 П И И К И. а Дніпрі до млина Принесло литвина І за млнн зачепило полою; Та мабуть вже й давно Він шубовснув на дно, 1 поплив неборак за водою; А тепер занесло Аж під паиьське село Його мов би на пакість народу;. І ніхто не біжить Литвина одчепить,— Всі бояться полізти у воду; Тільки дід мій Степан Іскидає жупан І мерця на сухе витягає, І запрігши свій віз. Його ніччу привіз У село, де господу він має. От довіз до двора. Як виходить стара І такую дає йому раду: —Ох, старий, із води Не наклич лиш біди На себе і на чесну громаду! —Ох, нехай би вік плив. Куди сам (схотів, його хвиля сама б одчепила; Одвези його впьять. Поки всі іще сплять, Та й нечиста нехай йому сила! —Піди геть не турбуйсь! Знай себе! огризнувсь Дід Степан на свою половину. На горіще поліз, . Відтиль дошку ізніс І принявся тесать домовину. І покликав дяків, Щоб за сім пьятаків Над утопшим псалтирь прочитали Поки виїде суд І приказ оддадуть, Щоб його так як слід поховали; Бо тепер хоронить Голова боронить,— Треба, каже, пождати росправу... Аж суда не було, Не приїхав в село, Замісць себе прислав він бомагу, Оідіїігесі Ьу Соодіе
4*
