Сторінка:Украінська Муза (Випуск 12).pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

34

Иппйкл ПіДГІГЯМКЛ. Поезії Марійки П'дгірянки друкуються а „Літературно-Науковому ВІсткику* І ииш. з 1004 року Де які і! поезії визначаються гарним граціозним народнім стіяем галицьо! України; у авторки помітна щирість і поетичний вар. Недавно у Львові вий¬ шов збірник II поезій „Відгуки душі". Коломийки. I. |3й, Із гори, з верховини дує вітер, дує. Чогось в мене, моя нене, серденько банус. Чогось в мене, моя мати, вмліває сер- денько, Та як лише стане грати сопілка дрібненько. Сопілочка грає, грає, як би була срібна; Але ж бо ся виливає коломийка дрібна. Але ж бо то лине, лине, але ж бо то тужить; Чогось в мене, моя нене, болить серце дуже... II. Та як тая сопілочка заграє, засвище, Здається, мій товаришу, що родина ближче. Та як тая коломийка задзвонить в сопілці, Здасться, мій товаришу, що пасемо вівці. Вітер віє, сонце сяє, овечка пасеться, А сопілка вигравав, а голос несеться. III. Звідси туга, звідти друга, звідтам жалі-жапі; Лишу, лишу верховину, а сам піду далі. Ото-сь мене, моя мати, плекала, ховала, Щоби-сь мене, моя мати, у жовніри дала. Ото-сь мої кучерики змивала у руті; Впадуть панам по-під ноги кучерики круті. Впадуть панам по-під ноги, застелять під¬ логи, Вже не будеш, моя мати, кучерів чесати IV. А як будеш, моя нене, слати лист до мене, Пиши його пером срібним, писаннячком дрібним. Засій його, моя нене, писанням, як маком. Посилай 'го, моя нене, чорноперим птахом. Посилай 'го із вітрами з гори на долину, Роспиши ми словечками рідну верховину. Роспиши ми ялиною, та й полониною, Розмалюй ми овечками, та й ще смеречками. Хай ліщина росов плаче дрібненько, дріб¬ ненько; Хай Черемош реве, скаче, ненько ж моя, ненько! А я буду лист читати, слізьми обливати, Та й родину споминати, мати ж моя, мати! V. Насіяла дівчинонька в городчику рути. Та для того легіиика, що пішов в рекрути. До схід сонця посіяла, вечір поливала; Та для того рекрутика, що його кохала. Ой, ти руто, моя руто розрослася круто; Пішов милий у рекрути,—за його не чути. Пішов милий у рекрути, та й там ся за¬ бавив; Біле личко, чорні брови на Бога оставив. Бу)ю мене, мій миленький, саму не лишати, Прийшли рано в неділеньку од богача свати.

Оідіїііесі Ьу