Сторінка:Украінська Муза (Випуск 3).pdf/12

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

263

264

Українська Муза


Щодня таке життя погане, — 
Колись так буде й вам.
 — Ні, я цього не сподіваюсь, — 
 Сказала їм бджола, — 
Міні шаноба скрізь була,
Бо я без діла не тиняюсь,
 А вам
Однаково, що тут, що там:
Ви ні на кого не жалкуйте;
Обридло тут — туди мандруйте
На втіху павукам.


Я про охочих до мандрівки
 Давно сказать хотів:
 Хто дома зледащів,
 Тому не жаль домівки.
Діди мовляли їм колись:
 Ідіте, ринде,
 Куди инде, — 
 Нащо ви нам здались?
Там, може, вас не знатимуть,
То й риндею не зватимуть.



Орачі і муха.

У полі орачі на ярину орали,
 І муха там була;
І хоч її, непрохану, ганяли,
Одначе крадькома і їла, і пила,
Бо звикла змалечку кохаться у чужому.
Над вечір орачі верталися додому,
І муха там на розі у вола.
Зустрівсь комарь на лузі край села
Та й каже, сміючись: „добри - вечір, сестричко!
А ти вже тут чого, моя перепеличко?
 Кума, чи родичка кому?“
 А та йому:
 „Бов, бов! раденький, що дурненький;
Хоч довгий ніс, та розум коротенький,
Бо комарі не сіють і не жнуть...
Ти роздивись — у полі ми орали,
Раненько почали, весь день не оддихали,
Тепер додому час, з вечерею нас ждуть.“

 Ми й між людьми чимало знаєм
 Брехливих прихвостнів таких!
Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:
І ми, мов, тут турбуємось і дбаєм!



Лисиця і ховрах.

Куди це ти, кумасенько, біжиш?
 Даєш, неначе з ляку драла, — 
Гука ховрах, — ні на що не глядиш,
 Мене б то й не пізнала?
— Ох, голубе! — лисиця застогнала:
 Бодай би вже й не жить,
 Як оттаке терпіть!
— Що ж там таке? Яка причина? —
 Ховрах допитує куму.
 А та йому:
— Напасть міні! Лиха година!
 Як кумові свойму,
Скажу тобі усе по дружбі...
Оце я, бач, була, на службі —
Наставили мене суддею до курей; — 
Я їх кохала, як дітей,
Всьому порядок подавала;
І не доїм, і не досплю,
Усе, було, тружусь, роблю —
 Аж з тіла спала.
Всі добрість бачили мою,
Бо всі жили, мов у раю.
Ні з кого по цей день не брала я й пірьїнки.
 А що ж за те кумі твоїй?
 З очей прогнали!... Боже мій!
За що, про що, і за якії вчинки?
От, справді, світ тепер який
 Бридкий!..,
 А все це лихо брехні діють.
 Як здумаю — печінки тліють!
 На мене хтось то набрехав
 (Бодай би той добра не знав!),
 Що я хабарики лупила...