Сторінка:Украінська Муза (Випуск 3).pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

267

268

Українська Муза


Що ти за птиця?! ти — ягня!
Як сміло ти мене питати?
Вовк, може, їсти захотів!...
Не вам про теє дурням знати!“
І вовк ягнятко задавив...
Нащо йому про теє знати,
Що, може, плаче бідна мати
Та побивається, як рибонька об лід:
Він — вовк, він — пан, — йому не слід...



Жаба й віл.

Раз жаба вилізла на берег подивиться,
Тай трошечки на сонечку погріться.
Побачила вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
„Який здоровий, моя ненько!
Ну, що, сестрице, як надмусь,
То й я така зроблюсь?
От будут ь жаби дивуваться!“
 — „І, де вже, сестро, нам рівняться“...
Казать їй друга почала.
А та не слуха... дметься... дметься...
„Що, сестро, як тобі здається,
Побільшала хоч трохи я?“
 — „Та ні, голубонько моя!“
 — „Ну, а теперечки? дивися!“
 — „Та годі, сестро, схаменися!“
Не слуха жаба, дметься гірш, — 
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила? — 
З натуги луснула — та й одубіла.

Такі і в світі жаби є.
Прощайте, ніде правди діти.
А по міні найлучче жити,
Як Милосердний Бог дає.



Соломьяний дід.

Щоб горобців шкідливих настрашити,
Вигадливий хазяїн взяв
Соломьяного діда приладнав,
Та ще й з лозиною, неначе хоче бити;
Горобчики сміються у кутку, — 
Вони, пройдисвіти, дізнались,
Що то химера, — не злякались
І шкоду роблять у садку.
 — „Чи вам обридло в світі жити?
Озвавсь пацюк: „он дід стоїть.
Лозиною вас хоче бить, — 
Тікайте швидче, дуросвіти!“
А горобці кричать: „найшов дурних!
Ми бачили ще не таких:
У панському саду стояли генерали — 
Та й тим на голову сідали,
А це соломьяник... Не боїмось.
Під носом пурхаєм і сміємось.“


Такі діди і між людьми бувають
І нічогісенько не помагають;
А час би людям перестать
Соломьяного діда пхать
І тільки горобців смішити;
Тепер не пугалом добру навчать:
Нам треба иншого бажать — 
Живого слова правди і просвіти.



Собака й кінь.

Був на селі Квачан-собака
Кудлатий та товстий,
Хвіст здоровенний, як ломака,
І сам такий страшний.
Раз лежачи знечевья на травиці
У холодочку під кущем
Він розбалакався з конем
Про те, про се, про всякії дурниці,
А далі річ на те звернув,
Що він у господарстві — сила
Не те, що кінь або кобила,