|
Жаба й віл.
Раз жаба вилізла на берег подивиться,
Тай трошечки на сонечку погріться.
Побачила вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
„Який здоровий, моя ненько!
Ну, що, сестрице, як надмусь,
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!“
— „І, де вже, сестро, нам рівняться“...
Казать їй друга почала.
А та не слуха... дметься... дметься...
„Що, сестро, як тобі здається,
Побільшала хоч трохи я?“
— „Та ні, голубонько моя!“
— „Ну, а теперечки? дивися!“
— „Та годі, сестро, схаменися!“
Не слуха жаба, дметься гірш, —
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила? —
З натуги луснула — та й одубіла.
Такі і в світі жаби є.
Прощайте, ніде правди діти.
А по міні найлучче жити,
Як Милосердний Бог дає.
|
