291 Українська Муза 292 у камьянецькій духовній семинарії, разом з Свідницьким і Шейковським. Скінчивши духовну ееминарію, він проти волі батька, який конче хотів бачити сина попом, по¬ ступив у медично-хирургичну академію в Петербурзі. Батько дуже розгнівався на сина за непокірність і, під час його вчення у Петербурзі, не дааав йому ні копійки грошей. Довелось поетові заробляти гроші тяжкою працею. Та заробітки траплялись не завжди і йому доводилось дуже бідувати, жити десь на краю міста й цілими місяцями не ба¬ чити доброї страви. Таке життя зіпсувало Руданськоиу здоровья й наділило його сухотами, од котрих він і вмер. Рудаиський щиро любив свій народ і свою мову і на¬ рікав на батька, що ставився ворожо до його національних переконаннів. Він пи¬ сав своєму братові: .Заказують міні мою рідну мову. Заказує батько. Але в мене був прадід і прапрадід: вони міні не заказали. Не слухає батько моєї мови,—за темене по смерти, може, послухають штирнадцять мильонів моїх ідноиовців...* Умер Рудаиський а 1873 році в Ялті, де служив лікарем. Літературні джерела для біографії: 1) Петро*—Очерки истор.укр. литер. XIX ст.; 2) Твори Степана Руданського, Т. І. (Київ 1902 р.) з передмовою Лотоцького; 3) Большая енциклопедія тоЬ. „Просвіщеніе", Т; 16; 4) ,Вік“ Т. І. (Київ, 1902 р.); 5) Огоновський—Іст. літерат. Крім того про Руданського писали: 1) .Зоря* (1886); 2) Комарі, Кримський І Лужич—(Передмови до львівського видання творів Ру¬ данського); 3) .Кіевскій Телеграф" (1875 р >6 44); 4) Крсминський—в .Кіевск. Ста¬ рині* (1882); 5) В першому виданні „Співомовок" (Київ, 1880) стаття про Руданського. Вперед, бики!—бадилля зсохло, Чи затупилось чересло? Чи леміша іржа поїла? Саки валяться будяки, ГСЙ, БИКИ! Та гей, бики! Зоремо поле, Посієм яреє зерно; А спаде дощик—незабаром З землі пробудиться воно, Пробудиться І на світ гляне, І, як дівочії вінки, Зазеленіють наші ниви,— Чого ж ви стали? Гей, бики!.. А чересло, леміш новії... Та гей, бики! Зерно поспіє, Чого ж ви стали? Гей, бики!... Та гей, бики! Ломіть бадилля, Ломіть його, валіть на прах: Нехай не буде того зілля На наших батьківських полях! А чересло мов ізліва, Лемійі із правої руки Зітнуть і корінь того зілля,— Чого ж ви стали?—Гей, бики!... Обіллє золотом поля, І потече ізнову медом І молоком свята земля; І все мине, що гірко було, Настануть дивнії роки,— Чого ж ви стали, мої діти? Пора настала!—Гей, бики!... Оідіїііесі Ьу Соодіе
