295 Українська Муза 296 Бачуть люди й розважають, Щоб там не ліпила: — Що ти, бабо, кажуть, робиш? Та ж то вража сила. Але баба обернулась: — Не судіте, люди! Ніхто того не відає. Де по смерти буде... Чи у небі, чи у пеклі Скажуть вікувати... Треба всюди, добрі люди, Приятеля мати.
- #
У"'оле, голе моє поле! Де Ж ВИ, ЯСНІ КВІТОНЬКИ? Позгасали, поспадали, Як на небі зіроньки. І стебло пересхло, Як билина, полягло. Діти, діти—мої квіти! Як погляну я на вас, Серце мліє, камьяніє, Що цвіли ви тільки раз! Раз росли, раз цвіли, І без долі опали. Не для ділка свого пчілка Вас Ізссала, як дитя,— То жарою, як марою, Перервало вам життя. Ні роси, ні сльози Не спадало для краси. І дівчина, як калина, Вас не рвала на косу,— Вас зірвали, розірвали Вітри буйні без часу; І без літ на весь світ Роспустили вьялий цвіт! Доле, доле, моя долеї Верни ж мої квітоньки, Верни діти, мої квіти, Верни ж мої зіроньки! Але ба—не сівба! Не мине моя журба. Господлгь ХЛТИ. ужик лиха наробив,— А жінки боявся,— Сюди-туди по кутках, Та й під піл сховався. Та—лопатою під піл: — .А вилізай, враже!" А той далі у куток, Та до неї й каже: — Геть, погана сатано! Геть, бісова мати! Тепер мене не займай— Я господарь хати! Чуляк З ЛЛЗПИЦЕЮ. ^ив Київі, чи в Полтаві, Чи в самій столиці, Ходив чумак з мазницею По-межи крамниці. А в крамницях—куди гляне: Сріблом, злотом сяє; А йому то і байдуже,— Він дьогтю питає. В найбагатішій крамниці Два купці сиділо; І туди чумак заходить З мазницею сміло. „Добри-день вам, добрі люди!* Та й почав питати: .Чи нема у вас принаймні Де дьогтю продати?* —„Нету, нєту!“—купці кажуть, Та й, шельми, сміються: ОідіїііесІ Ьу ^лооя іе
