Сторінка:Украінська Муза (Випуск 3).pdf/35

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


809 М о в а 310 Заповіт засланця. £мер козак на самотині, в тяжкому за* сланні, Вмер без свідків, без родини і без рос* прощання. Вмер козак з нудьги та туги, в тундрах марно згинув, Та в листі своїм до друга сповідь свою кинув: „За любов до України й рідного народу Я утратив долю й волю, І здоровья, й вроду. Та утратив я даремно, вжитку не прид- бав я, Бо в неволі на чужині вік свій звікував я. Я загинув, люди добрі, без ужитку й слави, Бо не жив я в тій неволі, а конав я дляво. Я не жив, а нидів в мурах, в дреговинах гинув, І даремно щирим серцем до роботи линув. Бо ні способу, ні волі я не мав до діла, І з одчаю никнув дух мій і хиріло тіло. Я загинув, люди добрі, без ужитку й слави, Бо не зжив я свого віку, а одмучивсь дляво." Вмер козак, юнак бездольний, Кинув білий світ, Та зоставив братам вільним Щирий заповіт: „Коли схочуть вас на муки Вислать на чужину, Не давайтесь живцем в руки, Бийтесь до загину! Бо стократно краще вмерти З руки махамета, А ніж ждати в тузі смерти В північних заметах. Смерть за волі оборону Буде вчинком мести,— Вість про неї піде в люди, Й викличе протести. І западе в живі серця За правду обида, До жорстоких катів мерця Сплодиться огида. І научить глухих чути І сліпих прозріти, Розохотить давні пута З ніг народніх здіти. Коли ж дасись живцем в руки На тяжке заслання, Оддасись на тяжкі муки Й безвістне конання. І умреш ти в самотині, Сам один умреш ти, Позабутнй на Вкраїні, Змучений до решти. І не знатиме громада, Що ти згинув марно, Кати тільки будуть раді, Що вбили безкарно. І про те злочинство враже Хіба по столітку Крадькома історик скаже, Катам не взамітку. Р ХОЛОДНІЙ ХАТІ. | ємна ніч стоїть на дворі І свистить-мете кура; У кутку в холодній хаті В купку збилась дітвора. Засмутившись, хирна мати Над колискою злягла, У думках, в скорботі батько Мовчки сів кінець стола; І тремтять померзлі діти, Аж зубами цокотять... Оідіїііесі Ьу